Національний природний парк "Мале Полісся"
"Мале Полісся" - це національний природний парк, що знаходиться в Шепетівському, Ізяславському та Старокостянтинівському районах Хмельниччини. Площа - 25905 га.
Національний парк був утворений 2008 року указом Президента України Віктора Ющенка.
Межі національного парку проходять долинами рік та Нетішинського водосховища-охолоджувача. На півночі – річка Горинь і водосховище-охолоджувач, витік річки Гнилий Ріг; на сході – річка Горинь, на північному заході — річка Вілія; на півдні – притоки річок Горинь та Вілії.
На території парку зростає 15 видів рослин, занесених до Червоної книги України, 35 видів, які охороняються у Хмельницькій області.
З рослин, що занесені до Червоної книги України, декілька зростають на території біля м.Нетішина, а саме:
Коручка болотна – на Хмельниччині вона є дуже рідкісною. Єдине відоме сучасне місце-зростання виду в заболоченому зниженні на терасі р. Горинь в урочищі Сільце, неподалік Нетішина.
Коручка морозниковидна – виявлена в де-кількох місцях: в дубово-грабовому лісі біля
м.Нетішина, у соснової грабовому лісі Кривинського лісництва та у чагарникових заростях біля русла р. Горинь.
Коручка темно-червона – на території парку є рідкісним видом. Відмічена лише на ділянці старого дубового лісу неподалік м.Нетішина.
Лікоподіелла заплавна – єдине відоме місце-зростання лікоподіелли знаходиться неподалік м.Нетішина у Кривинському лісництві, у заболоченій улоговині тераси р. Горинь.
Пальчатокорінник м’ясочервоний. Ця лучно-болотна орхідея є однією з найбільш поширених рослин цього роду, але, як і всі орхідні, страждає від осушення лук та боліт. Великі популяції пальчатокорінника м’ясочервоного відмічені на торф’янистий луці, що утворилась у притерасній смузі біля вільшняка в околицях м. Нетішина.
Соснові ліси, яки розміщуються в околицях міст Нетішина та Славути, мають розріджений моховий покрив з домінуванням у травостої мітлиці тонкої, рідше – костриці овечої. Поблизу м. Нетішина виявлені ділянки соснових лісів з ожиною різноманітних видів: ожиною шорсткою, ожиною сизою, ожиною несійською, а також малиною.
Цінна ділянка старого дубово-грабового лісу збереглась в околицях м. Нетішина. У складі деревостану збереглись окремі дуби віком до 200 років, є й старі граби. Також спостерігається добре відновлення граба та клена гостролистого. У травостої переважають характерні для дубово-грабових лісів рослини – зірочник ланцетолистий, зеленчук жовтий, яглиця звичайна. З рідкісних видів відмічена лілія лісова, занесена до Червоної книги України.
Характерними для території національного парку є чорновільшняки. Одна з найбільш збережених ділянок цих лісів знаходиться у прибережній смузі заплави р. Горині поблизу м.Нетішина. По краю вільшняка виявлений рідкісний вид папороті – голокучник дубовий.
У заплаві р. Горині є справжні луки, які представлені угрупованнями мітлиці тонкої, тонконогу лучного та костриці червоної. Але значна частина лук у заплаві р. Горині, особливо поблизу м. Нетішина, трансформована і перебуває на різних стадіях дигресії, мають місце розорювання лучних ділянок майже до урізу води. Все це завдає шкоди лучним комплексам.
Болота багатого мінерального живлення відмічені у заплаві р. Горині та на заростаючих озерах Славутського району, де розміщуються типові види болотного різнотрав’я – чистець болотний, підмаренник болотний, м’ята водяна, незабудка болотна, омег водяний тощо.
Водна рослинність у проектованому парку приурочена до русла р. Горині, незарослих озер, штучних водойм. Значне поширення вона має на мілководдях та уздовж берегів водойми-охолоджувача Хмельницької АЕС. У водоймі-охолоджувачі Хмельницької АЕС виявлені екземпляри рогозу Лаксмана, поширені у південній частині України. Поширення рогозу Лаксмана на північ вчені пов’язують з будівництвом гідроспоруд.
У складі рослинного покриву дослідженої території національного парку є 5 угруповань, які занесені до Зеленої книги України. Неподалік м. Нетішина зустрічаються представники двох груп, а саме:
Угруповання грабово-дубового лісу волосистоосокового та яглицевого. Старі ділянки серед-ньоєвропейських лісів, східна межа острівного поширення яких в Україні проходить на Лівобережжі, а південна співпадає з межею степової зони. Ділянка такого лісу збереглась неподалік м. Нетішина.
Угруповання їжачої голівки малої. Ці угруповання знаходяться в Україні на південній межі поширення у прибережній смузі одного з озер урочища «Теребіжі» та у замкнутій водоймі на терасі р. Горині неподалік м. Нетішина.
Зона Малого Полісся Хмельниччини багато в чому унікальна, що є великою перевагою в туристичному плані. Якщо в умовах Рівненської та Львівської областей його територія зазнала значного антропогенного впливу, і тут не залишилось фрагментів лісів і біоценозів природного походження, то північ Хмельниччини, завдяки своєрідній геологічній структурі і складнощами у промисловій експлуатації лісів на окремих територіях, зберегла чимало незайманих зон, де збереглися представники рослинного і тваринного світу у звичних для них умовах", - аргументував феномен заповідності зони начальник відділу оперативного та екологічного контролю Поліського регіону Анатолій Чмир. Підтвердженням цьому є той факт, що у межах того ж Шепетівського району нерідкими є ареали в десятки гектарів, де зростають занесені до Червоної книги України підсніжник сніжнобілий та ведмежа цибуля. Збереглися й такі реліктові рослини, як верба чорнича і верба лапландська. Не менше унікальних творінь природи й на Ізяславщині та Славутчині. Загалом у межах Малого Полісся на Хмельниччині, завдяки спільній дослідній роботі працівників Поліської регіональної інспекції екоресурсів Хмельницької області та вчених Інституту ботаніки ім. Холодного АН України, вже відомі місця зростання більше 20 видів рослин, занесених до Червоної книги України. На Шепетівщині, наприклад, вони стали причиною створення, крім регіонального ландшафтного парку, ще чотирьох заказників: загальнозоологічного "Лизнявського", орнітологічного "Червоноцвітського", гідрологічного "Купинецького" та лісового "Шепетівського". Також нараховується 14 пам'яток природи, серед яких геологічні: "Пегматоїдна жила", "Розріз мігматитів", "Судилківські граніти", ботанічні: "Дуб черешчатий", "Огрудок", "Ялина звичайна", "Модрина європейська" та ін.
Групові та індивідуальні екскурсії і поїздки в природний парк "Мале Полісся" вже зараз організовуються місцеві туроператори.
Сам регіон Мале Полісся також визначається, як фізико-географічна зона та історико-культурна провінція.
У фізико-географічному контексті, Мале Полісся – низовинний лісовий і болотяний край на півночі Тернопільщини і Хмельниччини та на півдні Рівненщини і Житомирщини, що відділений від Великого Полісся Волинською височиною.
Однак, західна частина Малого Полісся історично тяжіє до Галичини, і лише північно-східна частина Малого Полісся – більшою мірою тяжіє до Волині.
Подібна культурна належність зберігається й до сьогодні, тому в культурно-історичному контексті Малим Поліссям частіше називаються виключно його східну частину, точніше – північну частину Хмельниччини та південну частину Рівненщини, яку подекуди визначають також назвами південно-східна Волинь або Велика (історична) Волинь.
Отже, на сьогодні західнополіська (волинська) етнографічна та мовна ідентичність певною мірою властива населенню Малого Полісся, зокрема у межах Острозького, Здолбунівського, Дубенського та Радивилівського району Рівненщини, а також району м. Нетішин, Славутського, Ізяславського, Білогірського, Старокостянтинівського, Шепетівського, Полонського району Хмельницької області.
джерела: