Українські хоругви в найбільшій битві Середньовіччя при Грюнвальді

15 липня 1410 років поблизу села під назвою "зелений ліс" у Прусії відбувалася одна з найбільших воєнних баталій Середньовіччя – славетна Грюнвальдська, вона ж Жальгіріська або Танненберзька битва об'єднаних військ Королівства Польського та Великого князівства Литовського (ВКЛ) проти лицарів-хрестоносців Німецького ордену.

У складі військ ВКЛ на чолі з князем Вітаутасом Великим битву прийняли Київська, Пінська, Гродненська, Брестська, Волковиська, Дрогичинська, Мельницька, Стародубська, вірогідно також Луцька, Володимирська, Новгород-Сіверська хоругви Полісся, полки з Галичини, Поділля, земель сучасної Литви, Білорусі та Росії.

Перемога під Грюнвальдом мала величезне значення в усій подальшій історії Центральної та Східної Європи…

Битва під Грюнвальдом знаменувала собою завершення цілої ери в європейській історії – експансії на схід лицарів-хрестоносців, відомої своїм девізом Drang nach Osten ("Натиск на Схід").

Протягом 12-14 століть лицарі Західної Європи й, зокрема, Тевтонський орден (правильніше Німецький орден, Deutscher Orden) та пізніше його відділення - Лівонський орден (точніше Орден братів меча, Schwertbrüderorden)- невпинно рухалися з Німеччини уздовж східного узбережжя Балтійського моря.

Першими під приводом примусового хрещення язичників були майже повністю знищені племена полабських слов'ян. Надалі основний удар тевтонців прийняли на себе балти. Під натиском хрестоносців не встояло найсильніше балтське плем'я – пруси, а сама їхня країна - Пруссія - стала осередком Тевтонського ордену. Повністю були захоплені також території балтів на землях сучасної Латвії. З цих двох плацдармів німці продовжували наступати на Польщу і Литву, яка лишалася незалежною. До того ж, литовці зуміли об'єднати під своєю владою більшість земель колишньої Русі у найбільшу державу всієї тогочасної Європи – Велике князівство Литовське, Руське та Жемайтійське.

Таким чином, усередині 14 століття Полісся вдруге в своїй історії повністю об'єднується в одній державі - ВКЛ. Державі, яка на початку 15 століття вступає у Велику війну з Німецьким орденом хрестоносців, що стає для нього останньою…

Учасники Грюнвальдської битви

Об'єднана армія Польщі та Великого князівства Литовського:
Військо союзників становили 51 хоругва Польщі та 40 хоругв Великого князівства Литовського. Польське військо налічувало близько 18 000 кінників та 2 000 піхотинців, у т.ч. чеські загони на чолі з Яном Жижкою [Jan Žižka], а також до 20 гармат. Литовське військо складалося з понад 11 000 кінників і піхотинців, а також союзних загонів, у т.ч. близько 1 000 татарських вершників і кілька сотень молдавських піхотинців.
Загальне керівництво армією здійснював король Польщі Ягелло [Йогайла, Jogaila, також Ягайло, Władysław II Jagiełło], на полі бою командував литовський князь Вітаутас Великий (Vytautas Didysis, Вітовт).

Армія держави Німецького ордену:
51 хоругв у складі лицарів Ордену та їхніх васалів, рицарів-добровольців Німеччини, Франції, Англії, найманці з Швейцарії та інших країн. Загальна чисельність військ Тевтонського ордену під Грюнвальдом – біля 25 тис. воїнів, у т.ч. близько 250 з 700 братів-лицарів Ордену та майже 20 000 інших важкоозброєних лицарів і васалів, 6 000 легкої піхоти, а також близько 100 гармат.

Таким чином, попри загальну чисельну перевагу військ союзників, армія Ордену мала значно краще озброєння та володіла більшою артилерією. При цьому, завдяки дипломатичному хистові Вітаутаса Великого, на боці Тевтонського ордену в битві при Грюнвальді не брали участі лівонські лицарі, адже незадовго до цього князь уклав із його ландмейстером сепаратний мир.

На чолі військ Тевтонського ордену під Грюнвальдом стояв його Великий магістр (гофмейстер, hochmeister) Ульріх фон Юнгінген (Ulrich von Jungingen), правий фланг армії очолював комтур Куно фон Ліхтенштейн (Kuno von Lichtenstein), лівий фланг — маршал Фридрих фон Валленрод (Friedrich von Wallenrod).

Хід Грюнвальдської битви

Точних достовірних даних щодо перебігу битви під Грюнвальдом, як і достеменного складу та кількості її учасників, на жаль, не існує. Найвірогідніші припущення істориків базуються на аналізі та інтерпретації кількох різних джерел.

У всякому разі, не підлягає сумніву, що битву розпочав великий князь Вітаутас ударом спершу татарської, а потім своєї легкої кінноти, в складі якої були хоругви українських земель, у крайній лівий фланг армії Ордену. Німці зустріли її гарматами, котрі, проте, не зупинили легких вершників. Змусивши тевтонців стратити свій значний гарматний потенціал і вступити в бій, Вітаутас згодом наказує кінноті відступати.

Цим типовим степовим маневром, добре знайомим литовцям по частих битвах із татарами, Вітаутас Великий фактично заманює хрестоносців у пастку. Важкоозброєні лицарі Фридриха фон Валленрода стрімко йдуть уперед, втрачаючи на нерівній місцевості свій грізний бойовий стрій, і в'язнуть в добре підготовані обороні піших загонів військ ВКЛ.

Основний удар важкої лицарської кінноти витримують 3 хоругві Смоленського та Мстиславського князівств, якими командує син Альгірдаса князь Лянгвяніс (Ленгвеніс, Lengvenis Algirdaitis, Лугвен–Сымон Альгердавіч, Лугвений). На допомогу їм Вітаутас висилає додаткові полки.

Стійка оборона Смоленської, Вільнюської, Тракайської, Жемайтійської й Гродненської хоругв в'яже основні ударні сили Ордену й дає змогу Вітаутасу перегрупувати свою кінноту. В цей же час на правому фланзі точиться бій польських військ короля Ягелло проти лицарів маршала Куно фон Ліхтенштейна.

Польські війська, в складі яких також і галицькі загони, зокрема славнозвісний лицар Іванко Сушик з-під Львова, поступово починають тіснити хрестоносців, і гофмейстер Ульріх фон Юнгінген уводить у бій свій останній резерв важкої кінноти. Проте у цей самий час перегрупована кіннота князя Вітаутаса завдає нового потужного удару в лівий фланг Ордену, лицарі якого зв'язані литовською й руською піхотою.

Другий удар вершників Вітаутаса Великого вирішує долю битви. На полі бою гине Великий магістр фон Юнгінген, усе командування та майже всі лицарі Ордену, частина тевтонських військ здається в полон, решта рятується втечею.

У результаті Грюнвальдської битви, в якій зійшлися дві найбільші армії тогочасної Європи, експансію хрестоносців на схід було назавжди зупинено. Німецький орден, серед офіційних завдань якого було й захоплення поліських земель, зазнав смертельного удару, від якого він уже ніколи не оправиться. Фактично ж спільна перемога польсько-литовсько-руської армії знаменувала собою утвердження незалежності всієї Центральної та Східної Європи.

Різні назви битви

Битва відбулася поміж двома пруськими села, назви яких німецькою звучать як Grunfelde та Tannenberg.

У польській, українській, білоруській та російській історіографії битву прийнято називати Грюнвальдською від німецького перекладу імені пруського села Грюнвальд (Grunwald чи Grunfelde*). У литовській історіографії ця битва зветься Жальгіріська битва, відповідно від балтського (пруського) найменування цього села Жальгіріс (Žalgiris). Натомість у німецькій та загалом світовій історіографії битва відома, як Танненберзька (Schlacht bei Tannenberg, битва під Танненбергом), що походить від однойменної німецької назви села, яке сьогодні польською зветься Стємбарк, Stębark.

* "Історична загадка Грюнвальду" з його плутаниною в назвах пояснюється, вірогідно, таким чином. На момент битви існувало пруське село, назва якого означала "зелений ліс". Пруська мова давно вже мертва, проте у близькій до неї литовській мові ця назва фігурує, як Žalgiris (Жальгіріс). Однак німці, які захопили пруські землі, вочевидь, помилково переклали назву цього села, як Grunfelde, тобто "зелене поле". Зі свого боку прадавні хроністи намагалися, вірогідно, виправити цю помилку в перекладі, називаючи село німецькою вже як Grunwald. Звідси воно ввійшло у польську, а згодом і українську традицію. На жаль, жодного з прусів, які єдині могли би на 100% прояснити це питання, вже давно немає в живих.

600-річний ювілей битви під Грюнвальдом

15-16 липня 2010 року річниця Грюнвальдської битви відзначатиметься в усіх країнах військ-союзників - Польщі, Литві, Білорусі та Україні.

Основні святкові заходи пройдуть у Польщі, де безпосередньо на полях Грюнвальду відбудеться велика інсценізація битви під патронатом керівників Польщі та Литви. В Україні центром відзначення ювілею стане Івано-Франківськ.

© Ігор Свірин, ІЦ Полісся.